Преподобний Сергій Радонезький, до чернечого постригу - Варфоломій, є воістину одним iз найвидатніших подвижників благочестя, яких Православна Церква сьогоді знає i молитовно вшановує. Шість столітъ тому він ніс свій земний подвиг, якому ми не перестаємо дивуватися й нині.
Народився преподобний Сергій Радонезький поблизу Ростова Великого у боярській сім'ї. Збіднівши, його батьки Кирило та Марія, разом із трьома своїми синами Стефаном, Варфоломієм i Петром переселилися у Радоніж.
Після праведної кончини батьків, які перед смертю прииняли чернечий постриг, Варфоломій пішов до Хотьківського Покровського монастиря. У той час там жив, прийнявши чернецтво після смерті дружини, його старший брат Стефан. Разом вони пішли шукати пустинного усамітненого життя. У глухому лісі, на пагорбі Маковець, де нині стоїть Троїце-Сергієва Лавра, вони побудували дерев'яну келію i церкву, яку було освячено в ім'я Пресвятої Тройці. Особливим шануванням i розумінням глибин тайни Пресвятої Tpoйці прославився преподобний Сергій.
Незабаром Стефан покинув це місце i переселився до московського Богоявленського монастиря. А Варфоломій прийняв постриг i залишився на самоті. Згодом, дізнавшись про його подвиги, до Варфоломія почали приходити інші ченці i будувати поряд свої келії. 3 часом вони переконали Сергія прийняти над ними ігуменство, і тому преподобного було висвячено у священний сан. У своєму монастирі він заборонив приймати милостиню, і встановив правило, за яким ченці мали жити від своїх трудів, у чому сам подавав їм приклад.
Добра слава про Сергієву обитель приводила до нього щоразу більше богомольців і бажаючих прийняти ангельський образ. Поблизу монастиря згодом виріс посад, тобто поселення, яке все більше й більше розросталося. Дізнавшись про великого подвижника, Царгородський патріарх Філофей з особливим посольством надіслав йому хрест, параман і грамоту, в якій відзначав його доброчинне життя та рекомендував у монастирі запровадити суворий, за зразком монастирів сходу, спільножительний устав.
Великим авторитетом користувався преподобний у митрополита Алексія, який хотів бачити його своїм наступником на митрополичій кафедрі, проте преподобний, виявляючи смирення, відмовився. За словами сучасників, Сергій «тихими і лагідними словами» впливав на загрубілі й жорстокі серця. Він дуже часто примиряв князів, які ворогували між собою. Дякуючи його благословенню, молитвам та духовній підтримці руські воїни під проводом Димитрія Донського перемогли в Куликовській битві, поклавши початок завершенню ганебної епохи Золотоординської навали.
Премудрий Єпифаній, який описав життя преподобного Сергія, говорив: «Преподобний ігумен, отець наш Сергій, старець дивний, доброчинством усяким прикрашений, привітний, миролюбний, завжди втішить і привітає, обігріє і нагодує подорожнього. Більше ж за все стяжав він смирення, любов нелицемірну, і мав любляче серце».
З житія преподобного, в якому описувалися події оче¬видні, ми дізнаємося про вогонь, який під час служіння преподобним літургії входив у Чашу зі Святими Дарами Тіла і Крові Христових. Із житія ми дізнаємося і про Ангела, який співслужив святому, і про явлення йому Пре¬святої Богородиці з двома апостолами, і про чудеса, які ще за життя своєю молитвою творив преподобний авва Сергій.
Церква іменує його великим подвижником, і не дарма. Він великий своїм істинно християнським терпінням. Він терпів самоту в дикій хащі лісу. Терпів, коли в скрутні роки голодував зі своєю братією. Він терпів норовливих. Терпів він протягом усього подвижницького життя до кінця своїх днів. Своїм терпінням він вказує і нам на істинний шлях: у терпінні, через мо¬литву, покаяння, добрі справи та любов до ближнього стяжати мир душі, необхідний, щоб вона стала вмістилищем Святого Духа, Який преображає людину і приводить до Царства Небесного. Амінь.
