Неканонічність подальшої «ієрархії» УАПЦ

«Похитнути церковні правила, що відносяться до ієрархії, означало б похитнути саму ієрархію і створити в духовній будові Церкви прірву». Святитель Філарет (Дроздов)

Щоб дати відповідь на запитання, чи є канонічною (благодатною, дійсною) «ієрархія» УАПЦ (а надалі це матиме і безпосереднє відношення до «ієрархії» УПЦ-КП), визначимось, що таке ієрархічний устрій Церкви і коли він вважається канонічним, а коли ні.

Ієрархічне священство - богоустановлена інституція. Від свого початку Церква знає три ступені ієрархічного служіння: єпископський, пресвітерський і дияконський.

Єпископи - преємники (спадкоємці і послідовники) апостолів, що мають через низку рукоположень благодатний зв'язок з ними. Це архіпастирі та вищі вчителі своїх Церков. За вченням свт. Іоанна Дамаскіна, їм вручена Церква.

Найважливішим актом поставлення на священні ступені для священнослужителів являється хіротонія (рукоположення). Для того, щоб хіротонія була дійсною і законною, необхідно дотримуватися ряду умов, які стосуються як тих, кого рукопокладають, так і тих, хто рукопокладає, а також самого звершення Таїнства.

Право звершення хіротонії належить виключно єпископам як преємникам святих апостолів. Про це йдеться уже в II-му Апостольському правилі: «Єпископа да поставляють два або три єпископи». Це правило було порушено Боднарчуком двічі. По-перше, на час звершення ним єпископських «хіротоній» він уже не був єпископом, оскільки на підставі явних провин був позбавлений сану. По-друге, якщо навіть залишити осторонь те, що його «священнодійства» були кощунством, то в безблагодатності породженої ним «ієрархії» УАПЦ все одно немає ніякого сумніву, оскільки другим «єпископом», з яким Боднарчук «рукоположив» свого брата Івана (Василя), Андрія Абрамчука, Данила Ковальчука, Миколая Гроха, Романа Балащука та майбутнього «патріарха» УПЦ-КП Володимира Романюка, був аферист Віктор (Вікентій) Чекалін - позбавлений сану за грубі порушення канонічних норм тульський диякон, що видавав себе за архієрея. (Остання звістка про нього: Чекалін прийняв буддизм і розшукується Інтерполом.)

Іншою умовою дійсності хіротонії з боку особи, що звершує її, є її перебування при церковній владі. Оскільки Боднарчук був поза штатом, то його дії є недійсними згідно з 13-м правилом Анкірського Собору, 10-м правилом Антіохійського та 14-м правилом VII Вселенського Соборів, які їх забороняють і засуджують. Архієрей має право преподати хіротонію лише особам, які знаходяться в юрисдикції його єпархії, про що говорять 15-те правило Сардикійського, 9-те і 10-те правила Карфагенського Соборів. Боднарчук, крім того, що не мав своєї єпархії, ще й звершував свої дії в межах іншої, грубо порушуючи 35-те Апостольське правило: «Єпископ та не насмілюється творити рукоположення поза межами своєї єпархії в селах та містах, йому не підпорядкованих. Якщо ж його буде викрито як такого, що здійснив це без згоди того, в чиєму підпорядкуванні знаходяться ці міста і села (на той час Львівською єпархією керував єпископ Іриней (Середній), нині керуючий Дніпропетровською єпархією, який, звісно ж, ніякого дозволу Боднарчуку не давав), да буде позбавлений сану і він, і поставлені від нього». Про це ж іде мова в 2-му правилі II Вселенського Собору, 13-му і 14-му правилах Антіохійського Собору.

Таким чином, станом на 25-26 червня 1992 р. (дату проведення т. з. Об'єднавчого Собору) УАПЦ не мала загальноприйнятої в Православній Церкві ієрархічної структури. В ній не було єпископату, а отже, і Церквою, тим більше Православною, її назвати не можна.

Засвідчив цей факт і сам Філарет (Денисенко), який 26 червня відмовлявся співслужити у Свято-Софійському соборі з тими, хто його прийняв. Філарет знав, що «єпископат» УАПЦ, до складу якого він увійшов, є не лише неканонічним і безблагодатним, а не являється єпископатом взагалі. Розуміли це і «архієреї» УАПЦ. Беззаперечним і документально на відеоплівку засвідченим фактом залишається те, що Філарет переконав «митрополита» Антонія (Масендича) і «архієпископа» Володимира (Романюка) таємно перерукоположитися у нього самого. У серпні 1992 р. він з монахом Яковом (Панчуком), який до відхилення в розкол був єпископом Почаївським, вікарієм Київської Митрополії, в своїй домовій церкві «перерукоположив» Антонія із «митрополита» в «митрополита», а Володимира із «архієпископа» в «архієпископа», чим покладає початок лжеієрархії Київського Патріархату. Про канонічне достоїнство (благодатність) пізнішої «ієрархії» і говорити годі.